Версія для друку
Принизливо та небезпечно – так пасажир з інвалідністю оцінює роботу авіаперевізників
До редакції газети «Без Бар’єрів» надійшов лист від координатора програми Національної Асамблеї інвалідів України «Безбар’єрна Україна» Ярослава Грибальського, який особисто зазнав поневірянь під час кількох авіа подорожей Україною.
Надаємо слово автору листа:
«Звертаю увагу на незадовільне обслуговування пасажирів з інвалідністю в КП МА «Київ» Жуляни та погіршення (у порівнянні з 2012р.) обслуговування пасажирів з інвалідністю в МА «Сімферополь».
З цього приводу мною, як координатором програми НАІУ «Безбар’єрна Україна», було підготовлено звернення і відправлено від імені Національної Асамблеї інвалідів України (НАІУ) до Міністра інфраструктури. У зверненні було описано, як група із шести експертів з питань інвалідності Канадського центру вивчення інвалідності та Національної Асамблеї інвалідів України здійснювала переїзд за маршрутом Львів-Київ-Сімферополь-Київ і про те, яке незадовільне обслуговування отримали пасажири в аеропортах КП МА «Київ» (Жуляни) і МА «Сімферополь».
Зокрема йшлося про те, яких ризиків та принижень зазнали двоє осіб, які користуються кріслами-візками, через відсутність у названих аеропортах допоміжного оснащення та необхідних навичок у персоналу для супроводу і переміщення на борт осіб з обмеженими руховими можливостями. Однак, на звернення НАІУ відповідь від Мінінфраструктури не надійшла.
21.03.2013р. я прилетів рейсом зі Львова в аеропорт «Київ» Жуляни. До борта літака наземний трап не був поданий. На борт за мною піднялися працівники аеропорту. Салонного візка у них також не було. Вони знову брали мене один ззаду попід пахви, другий спереду попід ноги і переміщували проходом між кріслами до тамбура літака. В тамбурі мене посадили в моє крісло-візок, яке вже на той час вже там знаходилося. Добре, що при реєстрації у Львові мені надали місце в ряду, який є одразу за місцями «бізнес класу», то ж мене несли не так вже далеко. Оскільки наземного трапу до літака не було подано, то ж мене знову по хитких сходах-трапу літака разом з візком опустили на землю: один тримав за візок ззаду, другий спереду, опускаючись спиною по хитких сходах, а ще двоє стояли на землі і намагалися якось підстраховувати.
Наступного дня я відлітав на Сімферополь. Реєстрація відбувалася в приміщенні старого терміналу. Я разом з усіма пасажирами був доправлений автобусом до борта літака. Добре, що до борта цього разу було подано наземний трап. Спочатку на борт посадили усіх пасажирів, а я в цей час чекав біля трапу, під вітром з мокрим снігом. Після того, четверо працівників аеропорту у кріслі-візку підняли по трапу на борт літака, а відтак знову один ззаду попід пахви, другий спереду попід ноги спиною «волокли» по салону до мого місця.
Прилетівши в аеропорт Сімферополь позитивним було лише те, що за мною на борт піднялися працівники аеропорту вже після того, як усі пасажири вийшли з літака і від’їхали автобусом до приміщення аеровокзалу. Однак і в цьому аеропорту працівники також не були екіпіровані салонним візком, і також мене несли на руках по салону літака, а вже в тамбурі посадили мене в мій візок, в котрому і знесли по аеродромному трапу і відтак автобусом окремо підвезли до виходу з аеровокзалу. На моє запитання до працівників: – куди зникли амбуліфт і салонний візок, які були в цьому аеропорту у 2011-2012рр, мені відповіли, що, дійсно, колись таке спорядження в цьому аеропорту було, а куди поділося – їм не відомо.
25.03.2013р. під час реєстрації я просив, щоб мені надали місце якомога ближче від входу. Мене окремо від усіх пасажирів першим підвезли автобусом до борта літака, двоє працівників підняли по аеродромному трапу разом з візком на борт, а відтак знову попід пахви і попід ноги несли аж у 10й ряд. Яким же було моє здивування, коли на борту в економ-класі летіло лише 39 пасажирів, а в 4-му ряді, було 4 вільних місця, в 5-му і 6-му рядах були усі місця вільні, 7-му 4 вільних місця. Таке враження, що наді мною хотіли познущатися.
Прилетівши в аеропорт «Київ» Жуляни в старий термінал, через кучугури снігу дістався до пандуса, що веде до приміщень старого аеровокзалу. Тут я довідався, що мій рейс на Львів буде відправлено із нового аеровокзалу. А щоб туди дістатися, довелося замовляти таксі і заплатити за переїзд 80 грн.
У куточку загального залу очікування вильоту внутрішніх рейсів я чекав приблизно від 13-ї години аж до вильоту. Ні кімнати, ні бодай куточку із м’якими кріслами, щоб були зручними для людини з інвалідністю не знайшов, то ж весь час мусив провести у своєму візку».
На думку пана Грибальського, проблеми в аеропортах КП МА «Київ» Жуляни і МА «Сімферополь» полягають в наступних чинниках:
- Відсутність допоміжного інвентаря та обладнання для підйому на борт і переміщення по салону літака: амбуліфт, салонний візок.
- Відсутність у персоналу навичок щодо обслуговування, супроводу (напр. незрячих людей) та переміщення пасажирів з важкими формами інвалідності та мало мобільних груп населення.
- Відсутність у системі реєстрації конкретних інструкцій щодо визначення місця для пасажира з інвалідністю на борту літака, послідовності надання послуг при проходженні безпеки, посадки на борт літака тощо.
- Відсутність кімнати чи куточку в загальній залі для очікування пасажирам з інвалідністю.
- Відсутність чіткої наглядної інформації, доступної для осіб з різними формами інвалідності (нечуючі, незрячі тощо).
- Бар’єрність у новозбудованому терміналі КП МА «Київ» Жуляни: відсутність достатньої кількості вертикальних ліфтів; наявність бар’єрів при вході в будівлю аеровокзалу зі сторони льотного поля.
На час підготовки матеріалу до друку, відповідь від Мінінфраструктури не надійшла. Зважаючи на непересічне значення піднятих автором листа проблем, редакція надалі інформуватиме читачів щодо подальшого розгляду цих питань відповідними державними структурами.
Прес-служба НАІУ
