Версія для друкуВиповнюється 27 років від дня чорнобильської катастрофи
Вшанування пам’яті загиблих та постраждалих заплановані по всій країні. Традиційно відбудуться й офіційні заходи за участю керівників держави та міст України – покладання квітів, церемонії вшанування пам’яті громадян, загиблих та померлих внаслідок катастрофи.
Для прикладу, у загальноосвітніх закладах столиці будуть організовані зустрічі учнів з ліквідаторами наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, виховні години, семінари, круглі столи, конференції, лекції, бесіди, перегляди тематичних кінофільмів та екскурсії школярів до Національного музею «Чорнобиль».
У міських бібліотеках відбудуться літературно-мистецькі заходи, присвячені 27-м роковинам аварії на ЧАЕС. На жаль, до справжнього поліпшення соціального і медичного захисту громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, всі ці офіційні заходи, як заведено, матимуть не більше стосунку, аніж блискучий броньований лімузин високопосадовця має до громадського транспорту.
А поки по одному, ніби й непомітно, йдуть з життя від хвороб та чиновницького свавілля ті, хто змушений був, не роздумуючи, виконувати свою необхідну та смертельно небезпечну роботу. А ті з них, хто вижили, та потребують допомоги – поставлені у становище, у якому змушені самі відстоювати власні права. Близько сотні людей, які 3 квітня з плакатами «Хороший чорнобилець – мертвий чорнобилець», «Мы еще живы» та прапорами пікетували вхід до Кабміну, являють собою приклад того, у якому страшному становищі може опинитися кожен, кого немилостива доля поставить у залежність від допомоги інших.
Державні чиновники, що завжди посилаються на брак ресурсів, власне, нічим не гірші від пересічних громадян, котрим звично байдуже до будь-яких проблем, окрім власних. А як не стане сил у ветеранів навіть на такі, нечисленні нагадування про власні елементарні права та людську гідність? Якщо того разу, сотню немолодих та виснажених хворобами людей оточили кордоном добре підготовлених правоохоронців з трьома автозаками на додачу, і тим обмежилися у дотриманні норм законності, то чого можна чекати в майбутньому? Немає людини – немає проблеми?! А поки що – кожен сам за себе. Щоправда, не наодинці. А у відчайдушних зусиллях не чути голосу – ні, не тих, хто ще намагається встигнути за життя відстояти власні права. А у зусиллях не чути голосу власного сумління…
Прес-служба НАІУ
