Страница для печати
Читайте в номері:
Херсон глазами слепых Образование для всех
21 червня в Євпаторії на базі Національного центру паралімпійської та дефлімпійської підготовки і реабілітації «Україна» відбулось виїзне засідання Комітету ВР України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів «Про стан виконання Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» з порядком денним: сучасний стан забезпечення виконання вищезазначеного закону установами та закладами Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства праці та соціальної політики України.
В засіданні взяли участь Голова Комітету народний депутат України Валерій Сушкевич, заступник голови народний депутат України Володимир Герасимчук, Голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення соціального захисту та реабілітації інвалідів народний депутат України Уляна Мостіпан, народний депутат України Євген Константинов, перший заступник Міністра охорони здоров’я Василь Лазоришинець, начальник відділу медико-соціальної експертизи МОЗ Володимир Марунич, директор Департаменту у справах інвалідів Мінпраці Оксана Полякова, заступник Голови Ради Міністрів АР Крим Віталій Стадник, Міністр праці та соціальної політики АР Крим Ігор Дишлевой, міський голова м. Євпаторія Андрій Даниленко.
Також у виїзному засіданні Комітету взяли участь керівники громадських організацій інвалідів з різних регіонів України.
Детальніше про засідання Комітету та прийняті рішення читайте в наступних номерах газети.
З 18 по 21 червня 2010 року в м. Євпаторія на базі Національного Центру паралімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів «Україна» Національна Асамблея інвалідів України провела Всеукраїнську нараду для керівників та фахівців громадських організацій інвалідів - членів та партнерів НАІУ на тему «Виконання Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні. Індивідуальна програма реабілітації».
В заході взяли участь представники Міністерства праці та соціальної політики України, Харківської клініки УкрНДІ протезування, протезобудування та відновлення працездатності, Українського державного НДІ медико-соціальних проблем інвалідності, Відділу медико-соціальної експертизи МОЗ України, Секретаріату Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, Державного центру зайнятості та чисельні громадські організації інвалідів з 20-ти регіонів України.
Під час Наради обговорювався великий перелік питань, зокрема щодо працевлаштування та зайнятості, освіти та реабілітації, соціальної інтеграції осіб з інвалідністю, перспектив розвитку вітчизняного виробництва технічних засобів реабілітації та багато іншого.
Ярослав Грибальський координатор всеукраїнської програми НАІУ «Безбар’єрна Україна», депутат Львівської облрадипроінформував громадськість про стан реалізації таборів активної реабілітації, що проводить ВГО «Група активної реабілітації». Рух активної реабілітації (АР) в Україні розпочався у 1992р. Започаткований з ініціативи Львівського обласного відділення Українського фонду "Реабілітація інвалідів" при підтримці неурядової організації зі Швеції REKRYTERINGS GRUPPEN. Девіз організації: «Навчився жити у кріслі-візку незалежно від сторонньої допомоги сам - навчи іншого». Основними завданнями таборуєнавчання побутових навичок самообслуговування та вдосконалення навичок користування кріслом-візком; залучення неповносправних до занять різними видами фізичної культури і спорту; підготовка інструкторів та іншого персоналу для роботи в таборі; розповсюдження спеціальної інформації та апробація засобів інвалідної техніки та спеціальних пристосувань. З 2003 р. в Україні програма активної реабілітації працює в системі діяльності Національного комітету спорту інвалідів України та Українського центру “Інваспорт”, як табори фізкультурно-спортивної реабілітації (ФСРІ). Фінансування здійснюються за кошти Фонду соціального захисту інвалідів.
Головний лікар Харківської клініки УкрНДІ протезування, протезобудування та відновлення працездатності Михайло Зайцев розповів про аспекти розвитку вітчизняного виробництва технічних засобів реабілітації, їхньої якості, асортименту та комплектування можливостей використання новітніх технологій з максимальним урахуванням індивідуальних потреб осіб з інвалідністю.
Людмила Фокас, консультант Державного центру зайнятості презентувала Проект технічного співробітництва Державної служби зайнятості України, Програми розвитку ООН та Міжнародного бюро праці, головною метою якого є створення моделі працевлаштування та забезпечення зайнятості осіб з інвалідністю в Україні задля забезпечення соціально-трудової самореалізації та включення людей з інвалідністю у різні сфери економіки, забезпечення праці на вільному ринку, надання необхідної допомоги особам з інвалідністю для виконання ними обов'язків на робочому місці. Унікальність цієї моделі в перенесенні акцентів від «що може, а чого не може людина з інвалідністю» до «що необхідно зробити, щоб людина з інвалідністю могла працювати та брати участь у суспільному житті».
Завідуючий кабінетом лікувальної фізкультури та спортивної медицини Українського державного НДІ медико-соціальних проблем інвалідності Євген Канюка в своєму виступі презентував досягнення Інституту в сфері реабілітації осіб з інвалідністю, акцентувавши увагу на нових розробках та інноваціях Інституту.
Під час наради також було представлено діяльність реабілітаційних центрів та організацій, що займаються соціальною, трудовою та професійною реабілітацією в Україні, зокрема, голова Львівського центру соціально захисту та реабілітації інвалідів «Созарін» Олександр Кернякевич презентував нові проекти, а саме щодо використання китайської гімнастики ТАЙ-ЧІ у фізичній реабілітації та психокорекція дітей та підлітків з ДЦП, інформаційно-методичних напрацювань (озвучених та шрифтом Брайля) для жінок з порушеннями зору щодо самообстеження та профілактики захворювань на рак молочної залози.
Думки учасників Наради:
Людмила Фрунзе, голова громадської організації дітей-інвалідів та молоді з ДЦП «Наша родина» (м. Суми)
Дякую всім за чудову роботу і той настрій, яким ми взаємно "заразили" один одного. Шановні організатори! Від щирого серця дякуємо Вам за прекрасну можливість пізнати цінну інформацію, яка надалі знайде віддзеркалення в нашій роботі на місцях. Величезне спасибі колективу НАІУ, усім громадським організаціям України, які були присутні на заході, персонально Валерію Михайловичу Сушкевичу, Наталії Скрипці, які ділились з нами своїм досвідом та знаннями, надали необхідні поради й рекомендації. Дякуємо за можливість спілкування з однодумцями. Кожен керівник ГО після заходів приносить колегам і клієнтам заряд бадьорості, прагнення досягти нових рівнів, працювати активно і ефективно. Це ще одна можливість ефективного навчання, це обмін досвідом напрацювань лідерів різних регіонів. Достойне життя може побудувати кожен, хто дійсно хоче змінити своє життя на краще і готовий прикласти до цього усі свої зусилля.
Дуже вдячна організаторам наради і всім учасникам за чудову нагоду прийняти участь у важливому і захоплюючі заході, та ще й у такому чудовому місті, як Євпаторія, за можливість знайти для себе масу корисного за 4 дні.
В Сумах вже заразила новими ідеями та настроєм керівництво та колег.
Бажаємо вам нових успіхів, а ми, в свою чергу, допоможемо всім, чим зможемо, щоби наша спільна праця принесла всім користь.
Лідія Трифонова, голова Харківської обласної ради ВОІ «СОІУ»
Хочу виказати Вам безмежну вдячність за організований та проведений Вами семінар! Ми пишаємось, що в Національній Асамблеї інвалідів України працюють такі поважні, відповідальні та чутливі люди! Бажаємо Вам міцного здоров’я, добробуту, наснаги і досягнення кожної мети у Вашій нелегкій справі!
Микола Макар, голова громадської організації «СЛІД» (Івано-Франківська обл.)
В першу чергу хочеться подякувати секретаріату НАІУ за добру організацію Наради. Хочеться відмітити професіоналізм та наполегливість лідерів ГО у сфері реабілітації інвалідів, важливою ланкою якої є фахівці з фізичної реабілітації, яких так бракує в медичних закладах та МСЕК. Вдячний за можливість особисто бути присутнім на засіданні Комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. Приємно здивувало відкрите та прозоре обговорення найболючіших проблем інвалідів. Зокрема у питанні видачі дозволу на керування автомобілю особам з тетраплегією, тобто щоб отримати електровізок «шийнику» треба пройти водійську комісію - парадокс, видача сечоприймачів, направлення на роботу і не тільки… При нагоді також хочу від себе особисто та від інвалідів Прикарпаття побажати Валерію Михайловичу Сушкевичу, голові Комітету та НАІУ здоров’я, сімейного щастя, Божого благословення, терпіння і наснаги в тих справах якими займаєтесь.
14 мая в 2010 г. в Херсоне состоялось неординарное событие - квест «Херсон глазами слепых». Три команды, которые состояли из людей с инвалидностью по зрению, журналистов и волонтёров, путешествовали херсонскими улицами и выполняли простые задания - простые, когда ты всё видишь. Журналисты местных и национальных СМИ убедились в этом, потому что глаза у них были крепко завязаны.
Эта публичная акция была направлена на улучшение доступности объектов городской инфраструктуры для незрячих людей и людей с ослабленным зрением. Инициаторами акции стали инвалиды, а именно Херсонская областная ячейка Всеукраинской молодёжной общественной организации инвалидов по зрению «Генерация успешного действия» (председатель - Юлия Григорчук). Это очень позитивный пример активного участия в отстаивании прав инвалидов вместо безнадежного ожидания перемен к лучшему.
Поскольку это первый опыт херсонских организаторов, то поддержать их приехали коллеги из Харькова. В Харькове с доступностью также были проблемы до тех пор, пока слепые жители этого города не смогли организовать предприятие по производству звуковых сигнализаторов. Они уже установили около 20 сигнализаторов на улицах и в метро, а один даже привезли в Херсон. Сначала херсонцы обрадовались, а затем пришлось долго ходить по спонсорам, аж пока не заявило о своём желании помочь ООО «МКП Прозерпина». Мы гордимся, что в нашем городе живут люди, которым не безразлично то, что их окружает! Ещё один позитивный пример - Апелляционный суд в Херсонской области, который по собственной инициативе оборудовал пешеходный переход звуковым сигнализатором. Это благородные и хорошие дела, о которых никогда не сожалеешь.
Форма квеста для мероприятия была выбрана потому, что она больше всего помогает продемонстрировать неприспособленность и небезопасность улиц города для людей с ослабленным зрением. Были сформированы три команды из херсонских и харьковских участников (инвалидов по зрению), учащейся молодёжи и журналистов херсонских СМИ. Все участники квеста и случайные наблюдатели убедились, что найти, например, аптеку или самостоятельно, без риска для жизни, перейти дорогу для незрячего человека нереально.
Журналисты, молодёжь, общественные лидеры попробовали ходить (конечно, в сопровождении проводника) с повязкой на глазах. Андрей Недбайло, член Правления ЦМИ «Тотем» и один из организаторов акции, говорит: «Меня лично хватило на две минуты, потому что в сплошном гомоне городской улицы перестал различать где небо, где земля... Когда я смотрел на группу слепых на площади у железнодорожного вокзала, честно говоря, было страшно за этих людей. Как они смогут добраться до улицы Суворова - финишной точки квеста?» Поскольку слепому невозможно распознать остановку, журналистка ТРК «Украина» просто остановила посреди дороги троллейбус и поехала в нём с завязанными глазами. Журналистка другого телеканала подсматривала из-под повязки, но её трудно в этом винить, это действительно страшно.
Эта уличная акция не могла состояться без помощи волонтеров. Огромная благодарность Волонтерскому агентству Центра социально партнерства (организатор Оксана Попова), ГО «Quest.ua», ХВПУ сервиса и дизайна за участие в мероприятии. Волонтеры-поводыри вели слепых, другая группа помощников сидела на телефонах в Центре социального партнерства, оперативно отыскивая информацию в Интернете для расшифровки заданий квеста. Спасибо вам, друзья!
Завершилась акция пресс-конференцией. Интересным было выступление первого заместителя председателя Апелляционного суда Херсонской области Лободзинского С. В., ведь именно это учреждение едва ли не единственное в городе само, без принуждения, установило светофоры и звуковые сигнализаторы на опасном дорожном участке около суда. За время работы этих светофоров количество ДТП в этом месте значительно уменьшилось. Поразили нас рассказы гостей из Харькова - Олега Лепетюка (представитель Национальной ассамблеи инвалидов) и Игоря Шрамко (ВМГО инвалидов по зрению «Генерация успешного действия»). Мы узнали не только о мощном правозащитном движении, а ещё и о том, как на практике инвалиды могут осуществить свою мечту - сделать город доступным. Не дождавшись от местной власти участия в этом деле, они организовали предприятие по изготовлению звуковых сигнализаторов, которые сами размещают в городе. И это делают слепые!!!
Председатель «Генерации успешного действия» обещала отчитаться перед СМИ через три месяца о том, что изменится в Херсоне в результате этой акции, будут ли и у нас установлены «маячки».
Эта инициатива была поддержана программой «Мечта - рядом»: от молодёжных инициатив - к местной политике при участии молодёжи групп риска», которая реализуется в партнерстве Управлением молодёжи и спорта Херсонского городского совета и Центром молодёжных инициатив «Тотем», при поддержке Министерства иностранных дел Дании, предоставленной через ПРООН и Творческий центр ТЦК, а также при поддержке Фонда Батория (Польша). Бюджет проекта составил 3 тысячи гривен, и на эти деньги инициативная группа привезла в Херсон 6 харьковчан, обеспечила их питание и проживание, купила мобильный телефон со смартфоном, навигатор к нему, сделала банданы с логотипами, купила награды участникам квеста, обеспечила кофе-брейк! Помещение для пресс-конференции предоставил Дом учителя. А ещё инициативная группа искала спонсоров. Искали их три недели - но средства не на сам проект, а на то, чтобы установить на их же территории звуковой «маячок», который стоит 550 грн. Самый частый официальный ответ предприятий с огромными оборотами был... Внимание!... «У нас нет в настоящий момент таких средств».
Но мир не без хороших людей. Поддержал акцию ресторан «Александр-Шанц», а звуковой сигнализатор, сделанный нашими харьковскими друзьями, приобретёт ООО «МКП Прозерпина», которое после первого же телефонного разговора поддержало акцию. Ещё хотим выразить благодарность журналистам. 14 мая оказался днём, насыщенным на информационные события, но они нашли время уделить внимание событию, связанному с защитой прав инвалидов.
Очень яркая и показательная акция. Будем надеяться, что она побудит к конкретным действиям и органы власти, и бизнес, потому что иначе обязательства Украины, которая в декабре 2009 года ратифицировала Конвенцию о правах инвалидов, будут выполнять сами инвалиды и отдельные небезразличные люди.
totem.kherson.ua
ОБРАЗОВАНИЕ ДЛЯ ВСЕХ
«Она будет ждать учительницу дома. Она будет очень ждать…»
Несколько десятков лет назад идущий по улицам Луганска темнокожий человек вызывал примерно ту же реакцию, что и человек в коляске. Сейчас уже к темнокожим привыкли, их приняли. Я хочу, чтобы так же приняли и мою дочь. Чтобы вид коляски не вызывал у людей ощущения непривычности.
Первый раз в первый класс – это огромный праздник и для ребенка, и для родителей. Торжественная линейка на школьной площади, цветы, поздравления, первый звонок… и улыбающаяся учительница ведет за собой маленьких взволнованных первоклашек на их первый в жизни урок, в их первый учебный кабинет. Они идут попарно, смешные, в форме, с ранцами, оглядываются на родителей, машут им, и, переступив порог школы, становятся совсем взрослыми, пускай еще и маленькими, людьми. Родители возвращаются домой в одиночестве.
Но не мы. Мы идем с линейки все вместе, как и на линейку. МЫ идем. Аэлита едет в коляске. Наша школьница возвращается домой со своей первой в жизни торжественной линейки, так и не побывав на первом уроке. Она будет ждать учительницу дома. Она будет очень ждать…
В ее маленькой квартире все готово к началу учебы: есть учебники и тетради, есть парта и плакат с алфавитом и даже есть доска с мелом. Но нет главного – товарищей, друзей, подруг, одноклассников. Не с кем обсудить домашнее задание, съесть одно яблоко на двоих, посмеяться над шуткой. Она одна. Мама и папа не в счет. Они не смогут заменить ей коллектив сверстников. Поэтому полноценным ее детство никогда не будет.
Разве это детство, когда утром, после зарядки, завтрака и приема медикаментов Аэлита терпит 2-3 вида гимнастики, массаж рук и лица, растяжку и прочие подобные мероприятия вплоть до обеда. После него приходит учительница. Сразу после учительницы приходит реабилитолог и начинается изматывающий сеанс лечебной физкультуры, периодически вместе с массажем. После небольшой передышки и ужина, прогулки на свежем воздухе, выполнения домашнего задания наступает время вечернего комплекса упражнений, гимнастик, массажей. Иногда в это расписание вклиниваются поездки в водолечебницу, поликлинику, реабилитационный центр, на лечебную верховую езду и т.п. Больше похоже на больничное расписание, чем на счастливое детство, не правда ли?
Сейчас Аэлита учится уже в 4 классе, но я до сих пор не могу приучить ее говорить учителям «вы». Она упорно относится к ним, как к подругам и друзьям. Только недавно я поняла, что таким образом мой ребенок пытается заполнить пустующую нишу друзей-сверстников. Ей хочется верить, что и у нее есть друзья, как у всех.
Наши знакомые восхищаются тем, как Аэлита по-взрослому выражает свои мысли. А как иначе она может говорить? Ведь вокруг нее звучит только взрослая речь. Между ней и ее сверстниками непреодолимая пропасть. Хотя внешне отличие лишь одно – наличие коляски. Так странно и так страшно – какая-то коляска делает ребенка изгоем!
Ребенок, обучающийся на дому - дважды инвалид, и по состоянию здоровья, и по объему человеческого общения. Для школы он очень часто остается лишь на бумаге, т.е. он числится в списках, но его никто не видит. Отсюда и сугубо формальное отношение и к ребенку, и к его потребностям, и к его родителям. Вот самые распространенные проблемы родителей и детей-инвалидов, связанные с образованием на дому:
- количества академических часов не хватает для вычитывания всех необходимых предметов, в связи с чем в табелях очень мало аттестаций;
- администрация никак не контролирует качество образования надомников, нет срезов знаний, открытых уроков;
- отработка пропущенных по вине учителя уроков зависит только от добросовестности учителя, этот вопрос также никем не контролируется;
- приглашение ребенка-надомника на школьные мероприятия – дело необязательное, на усмотрение классного руководителя. Такая же ситуация и со знакомством надомника с его одноклассниками;
- медработники, работающие в школе не оповещают о необходимости сделать плановые прививки, хотя соответствующие документы находятся у них.
Мы с мужем по мере сил пытаемся внести в жизнь дочки яркие краски. У нас есть правило, которое мы никогда не произносим вслух, но за исполнением его следим очень ревностно. Это правило гласит: «Мы – обычная семья. Наш ребенок здоров». Всю свою жизнь мы пытаемся привести в соответствие с этим правилом: дочь посещает театр, кинотеатр, цирк, парк, музей, мы ходим с ней в гости, на массовые мероприятия, возим на речку, море. Но с каждым годом мы сталкиваемся со все большим количеством проблем. В большинстве, это, конечно, проблемы, связанные с перемещением, транспортировкой: где-то коляска не проходит, где-то ступеньки, где-то расстояние дальнее, а машиной не подъедешь. Но даже эти проблемы не идут в сравнение с проблемами, вызванными неприятием нашими согражданами особенных, иных людей. Встречается все: от любопытного разглядывания до показного равнодушия, а иногда и плохо скрываемой агрессии.
Почему-то в нашем обществе считается, что если у человека проблемы, значит, заслужил, а вот если у меня нет проблем, в семье все здоровы, значит, я хороший, Богом обласкан. Беды других – это их расплата за грехи. Так считает подавляющее количество людей до тех пор, пока беда не приходит в их дом.
И моя первоочередная задача, как матери, доказать своему ребенку и всему миру, что в том, что она отличается от других нет ни ее, ни моей вины. Просто так было записано в Книге Судеб. Так должно было случиться. И жить надо так, как будто все хорошо. Жить на всю катушку, по максимуму, не обращая внимания на диагнозы.
Но это станет возможным только тогда, когда в обществе исчезнет грань между людьми с ограниченными возможностями и другим миром.
То есть:
- когда при обычных детсадах будут созданы группы для деток с ограниченными возможностями;
- когда в школах будет повсеместно внедрено инклюзивное образование;
- когда СМИ станут преподносить информацию об инвалидах не по принципу: это о нас, а это – о них, а не выделяя ее маркером. Рассказывая о конкретном человеке, будут упоминать о его инвалидности лишь вскользь, останавливаясь на его достижениях, качествах.
- когда, наконец, массовые мероприятия станут общими, и со сцен на площадях будут выступать люди с ограниченными возможностями, но безграничными талантами. Т.к. праздники, проводимые по принципу: «сами спели – сами послушали – сами похлопали» вносят недостаточный вклад в социализацию детей и людей с проблемами здоровья.
Несколько десятков лет назад идущий по улицам Луганска темнокожий человек вызывал примерно ту же реакцию, что и человек в коляске. Сейчас уже к темнокожим привыкли, их приняли. Я хочу, чтобы так же приняли и мою дочь. Чтобы вид коляски не вызывал у людей ощущения непривычности.
руководитель Луганского областного
комитета родителей-детей инвалидов
Роксана Тюшнякова
| Газета № 34(43) 05.07.2010 року.pdf | 13.6 MБ |
