Міжнародний день захисту від раку закликає широку громадськість до завдань, що стоять перед нашим світом у боротьбі з раковими захворюваннями і закликає небайдужих політиків і організації відноситись до раку, як до одного з політичних пріоритетів.

 

На даний момент вже відомо, що виникнення 43% ракових захворювань можна було б запобігти, дотримуючись елементарних норм здорової поведінки, таких як: обмеження доступу дітей до цигарок, боротьба з курінням як таким; фізична активність; збалансована та здорова їжа; своєчасна вакцинація проти вірусів, які викликають рак печінки і шийки матки; утримання від тривалого перебування на сонці та в солярії; своєчасна діагностика й увага до власного здоров’я.

 

Як і торік, заходи відбудуться під гаслом «Розвіювання міфів», що є одним із завдань, висвітлених у Всесвітній декларації боротьби проти раку. Всесвітній день боротьби проти раку дає шанс поєднати спільні зусилля задля ліпшої поінформованості про рак і позбавлення від хибних уявлень про цю хворобу. 

 

У глобальному контексті увагу необхідно зосередити на чотирьох міфах, наведених нижче.

 

 

 

Відомо, наскільки важливою є рання діагностика при онкозахворюваннях. Але ж ніхто з батьків навмисно не шукатиме у своєї дитини ознаки захворювання, скоріше, навпаки. Так було і з Марком: тривожні дзвіночки Тетяна помітила ще за рік до встановлення діагнозу, але думала, що все гаразд. «Коли ми почули вердикт медиків (нейробластома), були шоковані, – говорить вона. – Але лікарі нас заспокоїли, запевнили, що не все так страшно, як здається, прогнозували успішне лікування. Ми вирішили не впадати в паніку, не пливти за течією, а навпаки – активно включитися в лікувальний процес і виконувати всі розпорядження лікарів». Настрій родини передався й дитині: Марк добре переніс лікування, обійшлося без серйозних ускладнень. І не останню роль у цьому відіграла значна підтримка близьких: тато хлопчика завжди був поруч (після роботи відразу ж їхав до лікарні), щодня приїздила бабуся. У родинному колі маленький Марк зустрів у лікарні і Новий рік, і день народження. Незважаючи ні на що, у всієї сім’ї був бойовий настрій, усі зберігали спокій і були сповнені оптимізму. Сьогодні життя Марка нічим не відрізняється від життя його однолітків.

 

Він відвідує дитячий садок, щоправда, на зимовий період через імовірність інфекцій педіатр порадила йому бути вдома. Хлопчик дуже жвавий, товариський і навіть трохи нудьгує без компанії. Батьки ніколи не «трусилися» над ним через хворобу і до самого лікування ставилися без зайвого трагізму. Марк так звик до лікарні, що дуже здивувався, коли мама запропонувала забрати звідти всі його речі, навіть тапочки­кроксики, якими він завжди користувався у відділенні. Кожні три місяці Марку потрібно проходити КТ, один раз на місяць­півтора – УЗД черевної порожнини. Це програма на перший рік після завершення лікування, згодом обстежуватися необхідно буде рідше. Протягом п’яти років хлопчик знаходитиметься на обліку в онколога, після закінчення цього терміну його вже можна буде вважати повністю здоровим.

 

Мама Марка бажає всім «друзям» по нещастю витримки, зваженого погляду на проблему: «Треба бути уважними до дитини, прислухатися до інтуїції, звертатися до лікаря, а якщо він говорить щось на зразок: «Мамочко, ви така недовірлива… все нормально», – шукати іншого фахівця. Ліпше зайвий раз обстежитися, але не згаяти час, не поступитися хворобі.

 

Протягом лікування важливо не плакати, а діяти, адже якщо мама не вірить, що з дитиною все буде добре, як у це може повірити малеча? Я помітила, що у відділенні, рідко хто з батьків впадає у відчай. Ми й досі підтримуємо стосунки з тими, з ким лікувалися одночасно, але намагаємося уникати трагічної інформації, оскільки це тисне, відбирає енергію. Звичайно, я боюся рецидиву, але у складні моменти мені дуже допомагає чоловік, який нагадує, що приводу переживати немає, і я дуже вдячна йому за підтримку». А тато Марка не бачить у своїй поведінці нічого героїчного: «Я просто люблю свою сім’ю – дружину й дитину, ціную їх понад усе. Для мене дуже важливо, щоб син був здоровим і щасливим.

 

Вважаю, будь-який нормальний тато повинен вчиняти саме так, і це навіть не обговорюється. Якщо ж якийсь чоловік не витримує і в такий момент залишає родину, то насправді він зовсім не батько. Така моя думка».